Люди допомагають людям: як українські медики рятують життя і зцілюють душі

У нинішніх умовах пацієнти потребують не тільки медичної, а й психологічної допомоги. Люди часто приходять не лише за лікуванням – вони шукають віру, що їм допоможуть, увагу, підтримку. Інколи хочуть, щоб їх просто вислухали.

Робити щось важливе, допомагати людям – бачу в цьому своє покликання. Я працюю переважно з пацієнтами, які мають артеріальну гіпертензію. Її ще називають тихим убивцею, бо може тривалий час не проявлятись, а тим часом шкодити серцю, судинам, мозку, ниркам. Артеріальна гіпертензія не виліковується. Можна успішно контролювати тиск, але позбутися цієї хвороби, зазвичай, неможливо. Під час повномасштабної війни розповсюдженість артеріальної гіпертензії зростає в рази – як серед цивільного населення, так і військовослужбовців.

Буває, що хворий помирає. Це важко пережити. Таких випадків у моїй практиці траплялося небагато, але вони залишають слід у пам’яті на все життя. На сьогодні артеріальна гіпертензія є найвагомішим фактором ризику смерті від серцево-судинних захворювань у більшості країн.

Треба навчитися керувати стресом. Адже хронічне напруження і тривога – це постійне навантаження на серце. Щоб боротися зі стресом, треба перемикатися на щось інше: природа, мистецтво, спілкування з родиною, медитація, практикувати глибоке дихання. Мені найбільше допомагає спілкування з онучкою. Вона – моя найбільша радість. Після роботи часто проводжу з нею час, граюся. Ще робота на землі допомагає перезавантажитись і переключитися. Обожнюю квіти. Маю багато троянд і півоній. Раніше садила багато однорічників, а тепер тільки чорнобривці. Вони асоціюються з Україною.

Куріння звужує судини й підвищує тиск. Уже через кілька тижнів після відмови ризик серцево-судинних ускладнень зменшується. Вживання алкоголю теж значно підвищує ризик гіпертензії. Сіль затримує рідину в організмі й підвищує тиск. Рекомендована норма – до 5 грамів на день: це приблизно одна чайна ложка, включно з прихованою сіллю в продуктах. Результати останніх досліджень показали, що зменшення вживання солі на чверть або заміна її на сіль з 25% вмістом калію хлориду сприяє зменшенню  загальної смертності на 12%, а смерті від інсульту – на 21%. Цьому сприяє також дієта, багата на фрукти та овочі.

Я – перший кардіолог у нашій родині. Потім ще мої сини й племінник опанували цю спеціальність. Загалом, чотири покоління нашої родини – медики. Це династія, якій вже понад 100 років. Дід і мама були лікарями. Ми з братом, мої діти та племінники теж пішли в медицину. Колись брат порахував, що у колі нашої родини понад 30 лікарів і їхній загальний стаж – близько 1000 років.

Інститут закінчила з червоним дипломом. Ті, хто отримували цю відзнаку, мали змогу розподілятися в наукові інститути, займатися наукою. Мені запропонували працювати в Інституті кардіології імені академіка М. Д. Стражеска у відділі біохімії. Поважна професорка провела мене по відділенню, показала приладдя, розповіла про роботу. Але я не пішла, бо хотіла лікувати, працювати з пацієнтами. Влаштувалася дільничною терапевткою. А через кілька років таки повернулася до Інституту кардіології вже не науковою співробітницею, а лікаркою, проте через деякий час поєднала ці дві спеціальності: стала старшою науковою співробітницею відділення артеріальної гіпертензії, де і працюю майже 40 років.

Зростала в родині, де постійно говорять про медицину. Моя мама за фахом фельдшерка, а тато – хірург. Ходила до батьків на роботу. Мені з дитинства це подобалося. Тому із вибором професії не вагалася.

Один день зі свого життя не забуду ніколи. У мене був день народження. Повернулася додому з роботи, почала готувати святкову вечерю, прийшли гості. І тут за мною приїжджає швидка: до пологового привезли жінку, яка мала народжувати. Весь святковий вечір я провела у пологовому залі. Жінка народила здорову дівчинку. Коли наступного дня приїхала на роботу, дізналася, що породілля назвала дитину на мою честь.

Тішуся, коли пацієнти дякують мені за роботу. Зараз дуже часто це відгуки в соцмережах. Але мені приємніше, коли кажуть в очі. Особливо, коли людина приходить на повторний прийом і дякує за попередню. Найбільше подобається, коли називають своїм улюбленим гінекологом.

Жінки, які тепер народжують, надзвичайно сильні. Адже наважуються на вагітність, попри такі складні обставини. Зараз набагато менше жінок стають на облік вагітності. За моїми спостереженнями, їх кількість зменшилася удвічі-втричі.

Відчувається, що пацієнти стали ще більше цінувати українських лікарів. Наприклад, багато українок, які через війну виїхали за кордон, приїжджають в Україну, щоб пройти медичний огляд. Кажуть, що наша медицина – найкраща. А наші лікарі від щирого серця допомагають людям.

Хвалю пацієнток, які регулярно приходять на профілактичні огляди в гінеколога. Від початку повномасштабної війни діагностується багато онкологічних захворювань, часто на пізніх стадіях. Тому треба турбуватися про себе.

Мені сил у складних обставинах додає підтримка рідних, друзів, родичів. Щоб перезавантажитись, вмикаю музику-релакс у телефоні. Можу сходити з подругами на концерт чи прогулятися набережною. У вільний час люблю читати детективи й подорожувати. Взимку – в’яжу і вишиваю бісером. День медика майже завжди відзначаємо корпоративом. Так буде й цього року. А батьки завжди їздили колективом на природу. Готували шашлик і рибну юшку.

Нічні обстріли виснажують. Але налаштовую себе: треба зібратися, бо ти не маєш права на помилку. Ніколи не було бажання змінити фах. Уранці з радістю йду на роботу. Гріє душу відчуття, що маю змогу допомагати іншим.

Мої батьки – лікарі. Мама – ендокринологиня, тато – реаніматолог. Це вплинуло на вибір професії. А ще й те, що я маю кілька ендокринних захворювань. Зокрема цукровий діабет І типу, понад половину життя – на інсуліні. Про те, що хочу бути ендокринологом, знала ще у школі. Її закінчила із золотою медаллю. До Національного медичного університету імені Богомольця вступила на бюджет з першого разу.

Допомагати людям – це щастя. Зрозуміла це після того, як кілька місяців прожила в Латвії. Ми поїхали туди, коли почалося повномасштабне вторгнення. Там живе мій дядько з двома синами. Щоб не сидіти на шиї у родичів, з мамою вирішили йти працювати. У лікарню нас не брали без знання мови, тому влаштувалися в теплицю. Садили квіти й доглядали за ними, по 8-12 годин були на ногах. Отак прожили 3 місяці. А потім вирішили повертатися додому. У Києві за мною збереглися всі робочі місця. Коли після повернення вперше їхала на роботу, відчувала щастя. Це була радість – дорогою на роботу заїхати на заправку, взяти каву. Яка ж вона смачна в Україні! А потім раділа, коли приймала пацієнтів. Була щаслива, що знову можу допомагати людям.

Нині випадіння волосся – запит 75% пацієнтів, і жінок, і чоловіків. Через постійний стрес це стало дуже великою проблемою. Якось прийшла жінка з тотальним облисінням. Її привела сестра, яка давно перебуває під моїм наглядом. Виявили чотири причини, через які може випадати волосся. Коли пацієнтка була в мене востаннє, вже мала 3 сантиметри волосся на голові.

Кілька разів до мене зверталися пацієнти з ознаками ПТСР. Запамʼяталась жінка – на її очах застрелили онука, якому було 12 років. У неї піднявся рівень цукру. Але основною причиною пригніченого стану був ПТСР. Рідко таке роблю, але цій жінці сама виписала антидепресант.

Багато людей емоційно виснажені, через це стають злішими. Також у багатьох погіршився матеріальний стан. Наприклад, пацієнти з цукровим діабетом, у яких була стійка і гарно підібрана робоча схема лікування, просять замінити ліки на дешевші. Або користуються тими, які можна отримати безкоштовно. А потім приходять, бо погано себе почувають, стрімко набирають вагу.

Найгірша ситуація, коли пацієнт самостійно припиняє приймати ліки. Хоча від них залежить якість і тривалість його життя. Наслідок – ускладнення, нові діагнози. Сучасна медицина акцентує саме на важливості профілактики – краще попереджувати та тримати хронічні захворювання під контролем, аніж лікувати ускладнення та наслідки тривалої декомпенсації. Особливо після відміни чи припинення вживання гормональних препаратів.

Моє завдання – не пропустити патологію. Дуже цього боюся. Вважаю: краще перепрацювати, ніж недопрацювати, тому інколи призначаю додаткові обстеження. Так у однієї пацієнтки виявили дефіцит кремнію за аналізом волосини. Призначила їй потрібний препарат. За якийсь час вона прийшла щасливою. Добре себе почувала, волосся стало набагато кращим. А якось робила УЗД щитоподібної залози молодому хлопцю. Сказала, щоб ішов до хірурга-ендокринолога, бо в залозі є поганий вузол. Потім колега розповідав, що пацієнт мене проклинав, бо в нього виявили онкологію. Була ситуація, коли пацієнтка написала скаргу – я поставила їй діагноз “ожиріння”.