Вишивка — це код нації. У кожному візерунку — наша доля, боротьба, любов, перемоги

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди — на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії.

Героїв спецпроєкту Gazeta.ua та Благодійного фонду “МХП-Громаді” об’єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони – переможці конкурсу бізнес-ідей “Роби своє”, який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту “СПАДОК. Одяг Миронівщини”.

Реліквії моєї родини дарують радість

“Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених — синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію — мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка — кручена, візерунки — дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота — їх важко повторити”,

— розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту “Пошиття одягу з елементами національної вишивки” і переможниця конкурсу “Роби своє” 2023 року.

Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину.

“Про конкурс “Роби своє” від Благодійного фонду “МХП-Громаді” дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки — це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, — я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп’ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна — отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші — в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів — чорно-червоні та синьо-жовті”,

— ділиться підприємиця.

Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів — багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав.
‍
“Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір’ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині — також співаку — шила костюм січового козака”,

— додає переможниця конкурсу бізнес-ідей “Роби своє”.

У вишиванках намагаюся втілити мрії людей

“Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю — вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: “Молимося за тебе”, “Чекаємо вдома”. Була одна футболка від родини бійця: “Любимо тебе, татку. Твої дівчатка”,

— розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу “Роби своє” 2023 року з проєктом “Одяг має значення”.

Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку.

“Назбирала грошей — купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося”,

— пригадує майстриня.

Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна.
‍
“І от одного дня чую: “Вітаємо!” Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп’ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету — все обов’язково вийде. Головне — не боятися”,

— ділиться Наталія.

За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє — мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік.

“У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину — знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині”,

— підсумовує Наталія Михальчук.

За орнаментом можна впізнати регіон

В’ячеслав Горегляд, власник студії “Черешня” з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес — ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники.

“З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей “Роби своє” допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали”,

— розповідає В’ячеслав.

За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс.

“Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка — це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів — усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці”,

— ділиться підприємець.

Студія “Черешня” працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни.
‍
“Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі”,

— додає В’ячеслав.

Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку — з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки.

“Якось клієнтка замовила вишиванку — білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: “Я в неї закохалася”,

— згадує переможець конкурсу “Роби своє” 2023 року.

Просять відтворити вишиванки
бабусь і прабабусь

“За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі “Роби своє” мені вдалося вийти на професійний рівень”,

— ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця “Майстерні вишиванок” і переможниця конкурсу “Роби своє” 2024 року.

Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі.

“Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс “Роби своє”, і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася — бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні — важко передати словами”,

— пригадує Світлана.

Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини.
‍
“У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка — лише чорними нитками по білому полотну, яворівська — яскрава, кольорова. На Городоччині — в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка — це код нації. У кожному візерунку — наша доля, боротьба, любов, перемоги.

З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі.

“Після її смерті у скрині знайшла сорочку — зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з’їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія”,

— ділиться майстриня.

За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично.
‍
“Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка”,

— зазначає власниця “Майстерні вишиванок”.

Спадок для майбутніх поколінь

Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь — таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту “СПАДОК. Одяг Миронівщини” зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер’єрний предмет із 20 сіл громади.

Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду “МХП-Громаді”. Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю.

“Мета проєкту — дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях.

Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт “Відродження”, присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм — це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження”,

— розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею.

Проєкт “СПАДОК. Одяг Миронівщини” стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів

Перший етап — експедиції

Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв’ю з очевидцями.

Другий етап — оцифрування

118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал museum-digital: Ukraine. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі.

Третій етап — відтворення

Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Heritage and Tradition, “ВидимоНевидимо” та Chorne.

На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини — чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів.