Ми почали працювати через 18 днів після звільнення міста, бо розуміли: люди потребують допомоги

24 лютого 2022 року в нього був вихідний.

– Уранці бабуся дивилася телевізор. Коли сказала, що почалася війна, не повірив. А потім подзвонили дівчата з аптеки та попросили вийти на роботу. Було враження, що до нас зійшлося все місто. Люди панікували, купували все підряд, – розповів Микола Орел.

Понад тиждень він щодня виходив на роботу. Аптека починала працювати з 8-ї ранку. Після обіду вимушено зачинялися, бо починалися обстріли.

– 4 березня вже було відчуття, що наступного ранку на роботу не вийдемо. Так і сталося, - розповідає Микола. - Вночі гули літаки, місто обстрілювати КАБами, підірвали міст. І почали заходити окупанти, ставити свої блокпости.
Микола тоді жив із бабусею та дідусем у приватному будинку. Під час обстрілів ховались у підвалі. Постелили там дошки, принесли матраци. Електрики й газу в Ізюмі не було. Їжу доводилося готувати на багатті.

Українські військові звільнили Ізюм у вересні 2022-го.
‍

– Перед тим окупанти заборонили людям виходити на вулицю. Третього дня я все-таки наважився визирнути. Росіян ніде не було. Сів на велосипед, проїхався містом. Місцеві жителі, яких зустрів, сказали, що окупанти повтікали. Недалеко від нашого будинку був російський блокпост. Дивлюся, що стоять там машини з білими хрестами. Під'їхав ближче. Один чоловік каже: “Слава Україні!” У мене мурашки по шкірі, сльози текти почали. Словами не передати, що тоді відчував. Побіг сусідам розказувати, що Ізюм звільнили.

Коли Микола дізнався, що у військових є “Старлінки” й можна під’єднатися до інтернету, то зміг зателефонувати родичам. А потім – в офіс.

– Там усі були дуже раді, що Ізюм нарешті звільнили. Сказали, що аптеку треба відкривати. Ми почали працювати через 18 днів після звільнення міста, бо розуміли: люди потребують допомоги. Я познаходив колег, які виїхали з міста. Нам привезли товар і техніку, – згадує Микола.

– Керівництво викликало МНС, щоб перевірили, чи немає у приміщенні розтяжок. Потім сміялися, бо я завчасно привів аптеку до ладу: повиносив сміття, помив підлогу. Першого робочого дня було враження, ніби нічого не сталося. Мозок намагався стерти з пам'яті негативні спогади. Тоді люди приходили купувати заспокійливі ліки, антидепресанти. Нині більше беруть сезонні медикаменти – від застуди, кашлю, алергії.

Через пошкодження енергетичної інфраструктури в Ізюмі часто зникає світло. В аптеці вмикають генератор. До нього підключають і котел, щоб у приміщенні було тепло.

– До нас постійно приходять погрітися, зарядити телефони. Інколи приносять чайник і просять дозволу нагріти воду. Коли Ізюм щойно звільнили, одна школярка сиділа біля аптеки із телефоном і слухала уроки онлайн. Сказав їй, щоб заходила у приміщення. Дав пароль від вайфаю. Вона після того приходила якийсь час щодня: сиділа в кутку й училася. Потім про цю школярку дізналися волонтери, подарували їй ноутбук.

В Ізюмі нині працює 7 аптек мережі “9-1-1”. Графік роботи - з 7.00 до 19.00.

– На роботі я зустрів свою наречену. Вона працювала в іншій аптеці нашої мережі, й якось туди потрібна була підміна. Я зголосився. Ввечері дівчина написала: “Як минула зміна?” А потім запропонувала прогулятися. Ми разом уже 3 роки. Мріємо про закінчення війни та щасливе майбутнє, – каже Микола.

– Окупанти постійно нам погрожували. Але ми трималися, бо людям були потрібні наші допомога й підтримка. Коли банкомати вже не працювали, в нас можна було зняти готівку з картки. Пенсіонери плакали від вдячності, бо отримали можливість вижити. Це була тиха допомога, яка врятувала сотні людей, – пригадує Марина.

Завідувачка аптеки щодня приносить ліки та продукти літнім сусідам, які не можуть вийти з дому через обстріли. А також дбає про покинутих тварин.

– Нашу аптеку прицільно обстрілювали з танка. Приміщення зруйнували, але ми дивом вижили та все відновили. Після кожного прильоту робимо перекличку – чи всі живі. Колеги стали найближчими людьми. Ми пройшли з ними все, що тільки можна уявити. Я люблю своє місто й херсонців, нашу мережу “9-1-1”. Не можу залишити ні людей, ні робоче місце. Дуже хочу, щоб український Херсон жив.

Олег Комісаренко став фармацевтом мобільного аптечного пункту на Харківщині півтора року тому.

– Розумію, що це небезпечно. Але вибору немає: людям на прифронтових територіях потрібні ліки. І мені хочеться їм у цьому допомогти, - каже Олег.

Екіпаж МАПу складається з двох осіб - водія та фармацевта. За один виїзд вони обслуговують від 3 до 6 сіл.

– У кожному селі мобільна аптека стоїть годину. Приходять щоразу 40-50 людей. Бувають села, де й більше. Наприклад, Хотімля. Там недавно підірвали дамбу. Тепер, щоб оминути її, треба їхати приблизно на 50 кілометрів більше. Транспорт не ходить, аптек у селах немає, – говорить фармацевт.

Місцевим про приїзд МАПу повідомляють через громади.

– Їздимо переважно польовими дорогами, бо центральні розбиті. Якось проїхали кілометрів два і нас зупинили сапери. Виявилося, що мінують територію. Водієві довелося заднім ходом їхати назад: саме так, як заїхав, не вивертати кермо, щоб не натрапити на міну. Дрони літають постійно. Було таке, що FPV летіли над нами один за одним. А якось приїхали в Синьківку і почався мінометний обстріл. Між пострілом і прильотом - приблизно 3-4 секунди. Наділи з водієм бронежилети, каски. Чекали, поки закінчиться обстріл.

80% покупців – люди похилого віку. Купують ліки від цукрового діабету, серцево-судинних захворювань, протизастудні, від кашлю, нежитю, знеболювальні.

– Інколи замовляють сильнодійні препарати, які відпускаються тільки за рецептом. У такому разі медсестра робить замовлення і сама їх забирає. А потім уже передає пацієнтам, яким вони потрібні. Багато людей бере медикаменти за програмою “Доступні ліки”. Але перед тим мають отримати рецепт від лікаря. Це можна зробити по телефону. Приходить смс, яке люди мають мені показати, – розповідає Олег.

– Буває, що замовляють дефіцитні ліки. Якщо на складі немає, то куратор знаходить по інших аптеках мережі й передає мені. Стараємося нікого не залишити без потрібних медикаментів.

В умовах складної енергетичної ситуації мережа “Аптека 9-1-1” перетворилася на пункти підтримки для українців. Безперебійне подання світла й тепла тут забезпечують за допомогою генераторів. Щодня тисячі людей приходять до аптек не тільки придбати ліки, а й щоб погрітися, зарядити телефони.

– Тільки-но ми відкрилися після деокупації, багато людей заходило зарядити свої гаджети, бо зі світлом у місті були серйозні проблеми, – розповіла Маргарита Циганова, завідувачка аптеки в місті Ізюмі Харківської області.

– Нині хоч на кілька годин, але електрику дають. Але буває, що приїздять із сіл. От недавно були люди, в яких кілька днів відсутнє світло. Спеціально приїхали в нашу аптеку, щоб зарядити телефони й павербанки.

Маргарита працює в “Аптеці 9-1-1” з 2019-го. Коли почалася повномасштабна війна, виїхала в Куп'янськ. Але за кілька місяців повернулася додому. Нині працює в аптеці з 7-ї ранку. Зачиняє аптеку о 19:00.

– Люди приходять постійно. Коли лунає тривога, в укриття ніхто з мешканців не ховається, бо його тут поряд немає. Під час війни стали частіше купувати психотропні й заспокійливі ліки. А загалом беруть те, що й раніше: від тиску, знеболювальні, протизастудні. Багато людей приходить в аптеку, щоб їх просто підтримали. Розказують, які проблеми мають, про що хвилюються. Для них важливо, щоб хтось вислухав та підтримав, – додала Маргарита.

– Громадський транспорт ходить раз на тиждень. Тому люди, яким вдається приїхати з навколишніх сіл, закуповують усе - і продукти, і ліки. Нині найбільший попит - на протизастудні засоби, ліки від кашлю, для нормалізації тиску й серцевого ритму. Коли в місті немає світла, приходять до нас в аптеку, щоб погрітися, зарядити телефони. В багатьох людей постраждали будинки під час обстрілів. То розказують, де тепер живуть, які там умови, – каже Олена Довбня.

Пригадує, як минулої осені по центру міста був приліт.

– Найбільше тоді постраждала наша аптека. Це сталося вночі, тому обійшлося без жертв, – розповідає фармацевтка.

– Всі вікна повилітали, вітрини посипалися, пошкодило стелю. Попсоване обладнання нам швидко замінили - й аптека вже за кілька днів поновила роботу. Люди в місті згуртовані, в разі потреби завжди готові допомогти та підтримати. Розуміють і нашу місію як фахівців, і роботу. Це додає сил триматися.

Під час повномасштабної війни багато хто з працівників мережі аптек став переселенцем. Усім запропонували роботу на новому місці. Працівники кажуть, що після переїзду саме робота й підтримка колег стала для них точкою опори.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, змушена була залишити рідне місто. З 12 травня 2022 року Рубіжне перебуває під окупацією.

– 24 лютого 2022 року, о п'ятій ранку, мене розбудив чоловік: “Почалася війна”. Відкрила чат, де спілкуються працівники мережі “9-1-1”. Колеги писали, що їдуть російські танки, скидали відео. Потім мені написала фармацевтка, яка працювала в аптеці поряд із моїм домом. Повідомила, що тікає з міста. Я пішла туди. Відпустила працівницю, а сама обслуговувала відвідувачів. Черга була величезна. Брали все підряд, багато хто просив заспокійливі ліки. Постійно чула: будемо виїжджати. Дуже тривожно було, – пригадує кураторка.

Наталія з чоловіком вирішили не панікувати й поки що залишитись у місті.

– Більшість аптек стояли порожні. Я їздила в сусідні, де товар іще лишався, але працювати не було кому. Через блокпости майже нікого не пропускали. Коли казала, що працівниця аптеки, дозволяли проїхати, – каже жінка.

Фронт підходив усе ближче. 6 березня Наталія зрозуміла, що треба виїжджати.

Спочатку подружжя планувало їхати до сина в Рівне. Але зупинились у Полтаві, де прожили місяць.

– Бензин закінчувався, й ніде його не було на заправках, лише в Полтаві знайшли. Подзвонила знайомому з цього міста, щоб порадив, де переночувати. На ніч зупинились у його знайомих. А вранці нам на місяць запропонували квартиру. Так ми опинились у Полтаві. Там повернулася до роботи. А потім мені наша компанія запропонувала роботу в Києві, – додала Наталія Чабан.

Перший робочий день у Києві нічим не відрізнявся від інших, каже жінка. Адже була знайома зі столичними колегами - раніше зустрічалися на нарадах. Наталія вже знайшла у столиці улюблений супермаркет, “своїх” перукаря й майстриню з манікюру.

– Відійшла від депресії та психологічного навантаження завдяки підтримці керівництва, колег і родини, – підсумувала кураторка мережі.

– У Попасній до війни звикли, бо вона не припинялася з 2014 року. А 2022-го стала повномасштабною. 24 лютого ми ще працювали. На околиці міста стріляли, але здавалося, що це ще далеко. Покупців ставало дедалі більше. Розмітали все, бо ширилися чутки, що медикаментів більше не завозитимуть, – каже Марина.

Аптеки в місті працювали кілька днів. Потім почалися проблеми зі світлом. Люди стали залишати Попасну.

– У приміщеннях ставало дедалі холодніше. Працювати доводилося у верхньому одязі. Потім почали дзвонити дівчата з аптеки на околиці міста: “Завтра на зміну вже не вийдемо. В нас дуже сильно стріляють”. Пам'ятаю, як одній жінці відпускала медикаменти за програмою “Доступні ліки”. Інтернет ледь працював. Переживала, щоб не зник повністю. Та жінка казала: “Ці ліки дуже мені треба, бо без них не зможу жити”. Усе-таки вийшло все оформити. І це був один з останніх чеків, – пригадує завідувачка аптеки.

Через перебої з електропостачанням аптека працювала 2-3 години на день. А потім світло зникло повністю.

Три місяці дівчина прожила в Черкасах. Там в “Аптеці 9-1-1” для неї знайшли місце.

– Потім дізналася, що моя кураторка з Луганщини переїхала до Києва. Подзвонила: “Хочу знову працювати з Вами”. Так мені запропонували місце у столиці. Найважче було звикнути до великих відстаней. Не розуміла, як можна годинами стояти в заторах, добиратися з одного району міста в інший. До цього важко призвичаїтися.

Завідувачка аптеки зазначила, що саме колектив допоміг їй швидко адаптуватися після переїзду.

– Мене підтримували, допомагали, радили. Керівництво компанії, якщо виникають проблеми, допомагає їх розв’язувати. Це дає змогу триматися. Вірю, що колись зможу повернутися додому, – каже Марина.